ПОРАДИ ВИКЛАДАЧАМ ЩОДО ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗІ ЗДОБУВАЧАМИ ОСВІТИ
1.Враховуйте індивідуальний підхід до здобувача освіти при опитуванні з урахуванням психологічних і вікових особливостей
2. Не порівнюйте між собою здобувачів освіти, хваліть їх за успіхи і досягнення. Підхід до аналізу поведінки підлітків не повинен носити оціночний характер, потрібно знаходити позитивні, негативні моменти вчинків і пропонувати альтернативні способи поведінки.
3. Використовуйте способи впливу на мотиваційну сферу здобувача освіти: проблемне навчання (мозкові штурми, рольове розігрування ситуацій і т.д.), рефлексивний аналіз своєї діяльності (самоаналіз покаже студенту ефективність його діяльності та допоможе самостійно виявити свої сильні і слабкі сторони по предмету), різноманітні педагогічні технології.
4. Застосовуйте такі форми і методи навчання, які дозволили б здобувачам освіти ефективно спілкуватися з метою якнайшвидшої адаптації та усунення мовного бар’єру.
5. Під час занять такі методи опитування як, письмовий, текстовий і груповий, допоможуть знизити рівень емоційної напруги для здобувачів освіти зі страхами перед публічним виступом.
6. Для успішної адаптації постарайтеся забезпечити можливість здобувачам освіти зайняти гідне місце в колективі (через доручення, заохочення найменших успіхів, пошук і розвиток здібностей). Проявляйте і підтверджуйте свою довіру до здобувача освіти, довіривши відповідальне доручення або виступ від імені колективу.
7. Приділяйте увагу бесідам про моральність, самовихованні, організації режиму дня, профілактиці захворювань.
ПАМ‘ЯТКА «ЯК УНИКНУТИ СТРЕСУ»
- Визначте для себе головні життєві і професійні цілі, зосередьте свої зусилля на їх досягненні. Помічайте проміжні результати на шляху до поставленої мети, радійте кожному окремому успіху. Це допоможе вам протистояти стрессу.
- Кожного ранку ставте собі три запитання:
- Що обов’язково потрібно сьогодні зробити?
- Що можна зробити завтра?
- Що необхідно зробити протягом тижня?
- Використовуйте техніку планування щодня.
- Не уникайте спілкування. Кожна приємна розмова – кращі ліки від стресу.
- Спробуйте налагодити конструктивні стосунки зі здобувачами освіти, їхніми батьками, колегами. Прагніть жити у злагоді з іншими та з самим собою.
- Обговорюйте з близькими людьми свої проблеми – і ви частково розв’яжете їх.
- Прощайте образи від інших. Навчіться забувати неприємне.
- Умійте прощати себе, свої дії і вчинки. Допущені помилки, нехай будуть уроком на майбутнє. Не займайтесь «самоз’їданням».
- Не судіть себе та інших. Позбудьтеся мислення «червоного олівця».
- Ніколи не змагайтеся ні з ким. Змагайтеся лише з собою. Робіть все можливе для того, щоб сьогодні бути кращим, ніж учора, а завтра – кращим, ніж сьогодні.
- Навчіться слухати співрозмовника. Часто невміння дослухати є причиною непорозумінь, образ, конфліктів і, як наслідок – стрес.
- Частіше усміхайтеся і смійтеся. Умійте з гумором сприймати хоча б деякі неприємності.
- Налаштовуйтесь на позитив. Будьте оптимістами.
- Частіше бувайте на природі.
- Відпочивайте разом із сім’єю.
- Умійте розслаблятися. Оволодійте техніками релаксації.
- Намагайтесь частіше слухати музику, яка покращує настрій.
- Пам’ятайте про лікувальну силу аромотерапії, кольоротерапії.
- Займайтесь улюбленою справою, знаходьте час на хобі.
- Не забувайте займатися фізичними вправами: чим краще здоров’я, тим легше боротися зі стресом.
Поради психологічної служби, які допоможуть спілкуватись зі здобувачами освіти під час війни
Шановні колеги!
В Україні зараз немає жодної людини, яку б не зачепила війна. Але досвід кожного з нас різниться. Природньо, що можуть виникати проблеми в спілкуванні, особливо з тими, чий досвід відрізняється від вашого, з тими, хто пережив щось, не до кінця вам зрозуміле, що лякає, про що чуєш, але не до кінця віриш у те, що такі події можливі.
Спілкування зі здобувачами освіти під час війни вимагає від нас більшої чутливості й обережності, ніж у мирний час. Особливо це актуально, коли взаємодієш із тими, хто перебував у зоні активних бойових дій, на окупованих територіях, вимушених переселенців.
Варто знати деякі особливості спілкування та враховувати їх, контактуючи з ними.
Завжди варто пам’ятати, що перед вами людина, яка має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати.
У більшості випадків здобувач освіти може сам вирішувати життєві питання, визначати майбутній рух, ухвалювати рішення й нести за них відповідальність.
Не забирайте в них здатність бути суб’єктом власного життя.
Не робіть вибір за іншого.
Якщо людина пережила насильство, ситуацію, в якій була безпорадною, то можливість обирати з альтернатив повертає відчуття контролю. Якщо ви вирішили щось змінювати в планах здобувача освіти, його оточенні тощо — спочатку отримайте згоду. Людина має бути активним учасником свого життя.
Поважайте кордони людини.
Здобувач освіти має право робити те, що вважає за потрібне, мати інші орієнтири та цінності, власне бачення ситуації. Намагання «допомогти» може сприйматись як насильство. Варто запитати, чи потрібна людині допомога, а вже потім діяти. Також не варто торкатися чужого тіла без дозволу. Якщо нам дуже хочеться обійняти — це наше бажання, й воно може не збігатися з потребою іншої людини.
Не жалійте, а співпереживайте.
Жалість позбавляє іншого суб’єктності, сили. Зазвичай ми співчуваємо, співпереживаємо. Також не варто говорити про те, що ми розуміємо емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ми не знаємо, як це було, нас не було поруч. Але історія людини викликає в нас почуття, й ми можемо їх озвучувати.
Турбуючись про здобувача освіти, непогано створити умови для переживання ними позитивних емоцій. Однак не вимагайте від іншого, щоб він відчував ту емоцію, яку ви очікуєте, був радісним і щасливим. Людина, яка пережила страшні події, має право відчувати лють, сум, горювати й усвідомлювати те, що з нею відбувається.
Не знецінюйте її емоції, порівнюючи з іншими — кожен переживає власні стани, й кожному потрібен свій час, аби пройти цей процес.
Дуже важливо вміти витримувати емоції іншого. Якщо здобувачу освіти, необхідно висловити переживання, розповісти власну історію — добре буде надати їй таку можливість. Означення словами того, що вона пережила, сприяє загоєнню душевних ран. Однак про емоції ми можемо не лише говорити — ми можемо про них мовчати. Якщо людина замовкає, просто побудьте з нею поруч. Не обов’язково щось говорити. Це буває непросто — для цього потрібно бути емоційно стабільним.
Перебування в здобувача освіти у складних життєвих обставинах може сильно впливати на них, змінюючи звичні нам поведінкові прояви. Не варто їх інтерпретувати самостійно — ви не можете знати всі обставини життя іншого скерувати до спеціаліста який надасть кваліфіковану психологічну допомогу.
"Групи смерті": чому діти роблять фатальний крок у вічність, і як їх врятувати
«Групи смерті» являють собою спільноти, які поширюються в соцмережах і різними способами зацікавлюють та стимулюють малолітніх дітей та підлітків вступити та вийти на контакт. Весь процес здійснюється у формі гри, яка складається, як правило, із п’ятдесяти завдань. Протягом всієї гри застосовуються різні психологічні прийоми та маніпуляції, які забезпечують встановлення психологічного контролю над учасником. Весь процес контролюють адміністратори та куратори даних груп, які й дають відповідні завдання. З кожним новим днем гри учасник отримує нове завдання, і його виконання суворо контролюється. Поступово завдання стають все складнішими для того, щоб підготувати учасника до виконання головного останнього завдання – вчинення самогубства. Вступаючи в «групи смерті» учасник стає заручником, потрапляє під особливий вплив та контроль з боку адміністратора чи куратора, який чітко ставить завдання та вимагає їх обов’язкового виконання, при чому доводити це потрібно за допомогою фото чи відео звітів.
Пошук жертви і затягування у групи смерті.
Штовхати дітей на пошук таких груп якраз і можуть проблеми у взаєминах із батьками, однолітками, "об’єктом" симпатії. Діти або ж самі знаходять потрібні групи через хештеги, або їх виявляють "куратори" у соцмережах. Вони вивчають сторінки підлітків, з яких явно випливає, що дитина із тих чи інших причин перебуває у депресивному стані.
Мова кураторів спільнот лагідна, турботлива, викликає прихильність і довіру. Новачків зустрічають словами: "Я твій друг і хочу допомогти тобі. Ти не одна, твої друзі з тобою".
Ігри смерті, як «Синій кит», «Момо», «Зникни на 24 години», «Біжи або помри», «Червона сова» та ін., спрямовані на дітей віком від 8-10 років та підлітків. Дуже часто на вудочку груп смерті через свою довірливість і наївність потрапляють діти саме з благополучних родин, які не стикалися з моментами морального насильства, булінгу тощо.
Діти часто не розповідають батькам про те, які повідомлення отримують. В залежності від гри, їм може прийти повідомлення «зроби те і те, інакше твоя мама помре». Вони не звертаються до батьків через свою наївність, тому починають рятувати їх і виконувати небезпечні умови. З одного боку, вони налякані, з іншого — навіть не розуміють, що відбувається. Деякі навіть бережуть своїх батьків і не хочуть їх налякати. Діти піддаються маніпуляції — загроза життю близьких людей. Для дитини смерть батьків нестерпна.
Батьки звикли наказувати дітям, а не домовлятися з ними, тому діти звикають виконувати завдання.
Дуже часто мама або тато наказують синові чи доньці винести сміття чи помити посуд, не питаючи, чи дитині зручно зробити це саме зараз. Коли дитина стикається з директивним тоном у цих іграх, вона слухається. Діти бояться з одного боку, з іншого — вони часто роблять ризиковані вчинки, іноді нерозумні, зухвалі з метою показати "Я є". Це — своєрідний протест проти наказового тону і того, що їх не помічають. Вони у цих групах знаходять такий собі авторитет. До того ж там пропонується виконати завдання дуже красиво і маніпулятивно. Це — біда, тому що підліток усвідомлює смерть, але не усвідомлює, що це — назавжди. Підліток кожен раз думаючи про смерть, думає, що його встигнуть врятувати, і таким чином батьки зрозуміють, наскільки їхня дитина для них важлива і цінна.
Першими симптомами того, що дитина вступила до групи смерті і почала виконувати якісь завдання, може бути тривожність, наляканість, відчуття безпорадності, розгубленість, провали в пам’яті. Дитина може просити залишати увімкненим світло чи боятися вночі сходити до туалету, може стати замкненою, починає поводитися дивно і з демонстрацією протесту, агресувати на людях і показувати своє невдоволення, не хоче говорити з батьками.
Дитина може почати підкашлювати, немов поперхнулася чимось — це має назву «нервовий кашель», або у неї починають смикатися брови чи очі.
Варто спостерігати за поведінкою дитини, за її апетитом. Як уберегти дитину від ігор смерті батькам треба навчитися бачити в дитині особистість і сприймати її такою, якою вона є, обговорювати з нею її провини і помилки, уникаючи фізичних покарань та встановлювати довірливі стосунки. Також варто спостерігати за дитиною, розпитувати про справи загалом і конкретно у випадку зміни настрою.
Дуже важливий момент — дізнаватися у дітей, а що сьогодні вони побачили у Tik-Tok, ютубі, інстаграмі, телеграм-каналах, де є контент, який не поширюється у маси, але діти на нього підписані. Коли ми дізнаємося про небезпечні ігри, найкраще що ми можемо зробити, спитати: «Рідний мій, ти знаєш щось про гру «Біжи або помри» чи «Синій кит», і дитина розповість. Коли дитина побачить, що дорослому можна довіряти і розповідати, обов'язково у майбутньому вона буде приходити й показувати: «Мамо, дивись, що мені надіслали». Найбільша помилка батьків, коли вони дізнаються про небезпеку — вони виривають у дитини телефон, починають перевіряти, гортати особисті фото у галереї, тим самим порушуючи особисті кордони дитини. Такою поведінкою ми не викликаємо довіри у наших дітей.
Потрібно не залишати дитину наодинці з її проблемами. Цікавитись її життям, показувати свою любов і турботу. Обговорювати ситуацію з дитиною, вчити дивитися на неї з різних сторін, що сприятиме її ефективному вирішенню. Дорослий вже був в підлітковому віці і має досвід вирішення деяких труднощів. Але не варто перетворювати бесіду в монолог "А в наш час ...".
Також, потрібно описати свої почуття. Таким чином Ви покажете, як Вам важлива дитина і її внутрішній світ. Обмін емоціями дозволить встановити контакт і зорієнтуватися підлітку у виниклій ситуації.
Чого не можна робити. Влаштовувати перевірки і огляди - дитина тільки закриється і навчиться краще приховувати свої дії. Забороняти спілкування в соціальних мережах. Саме онлайн проходить значна частина життя дитини, і вона буде не готова з нею розлучитися. Щоб продовжити спілкування, підліток може потайки заходити в інтернет.
Тиснути на дитину. Не варто очікувати від дитини, що вона має відповідати очікуванням батьків. Важливо пояснити, що навіть якщо підліток не буде підходити під всі критерії успішної людини, батьки все одно люблять його і готові підтримати.
Порівнювати з іншими. Це порушує самоідентичність дитини (я не такий, як треба) і розвиває в неї почуття самотності, непотрібності і своєї неповноцінності. Лякати невідомістю (фрази типу «тільки спробуй»). Незрозумілі покарання розвивають фантазії на тему «що ж це могло б бути». Такі фрази посилюють тривогу, що може стати для дитини.
Ігнорувати маніпулятивні фрази дитини на тему смерті ( «краще б я помер ...», «що б ви сказали на моїх похоронах?» І т. д.). Краще провести бесіду з дитиною на тему смерті. Це змусить задуматися про смерть і побачити її не тільки своїми очима. Саме таким чином підкріплюється страх смерті.
